Експедиція "Дністер". Археологія.

На протязі багатьох років в експедиції працювали професійні археологи, серед них д.і.н. Мацкевий Л.Г., к.і.н. Артюх В.С. та інші. Під їх керівництвом учасники експедиції проводили пошукову роботу на берегах Дністра і найближчих околицях. Деякі знахідки мали наукову вартість. Зокрема в центрі села Тужанівці Миколаївського р-ну Львівської обл. було відкрите нове поселення, яке датується першими століттями н.е., на розмиваних водою берегах на ріллі в різних місцях було знайдено безліч кераміки і кремінних знарядь трипільських і пізніших часів.

Особливо багато археологічних знахідок було зібрано неподалік с. Мошанець Кельиенецького р-ну Чернівецької обл., на старому місці села Стара Ушиця Кам'янець-Подільського р-ну Хмельницької обл., при гирлі Бариша, лівої притоки Дністра, та в деяких інших місцях. В печерах біля села Одаїв Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл. були знайдені деякі сліди життєдіяльності давніх людей, які датуються приблизно 3-тим тисячоліттям до РХ. Однак особливо цікаві знахідки виявилися абсолютно випадковими. Біля с. Кормань Сокирянского р-ну був знайдений скелет мамонта, а неподалік імовірної гончарної майстерні трипільських часів на мису, утвореному Дністром і річкою без назви, яка протікая повз село Мошанець, був розкопаний скелет давньої людинию. Нижче даються короткі розповіді Валентина Стецюка про ці знахідки.

В серпні 1992 р. експедиція стояла біля села Стара Ушиця і готувалася до евакуації. В якийсь день я і Володимир Бакус переправилися на другий берег, з наміром зробити закупи деяких продуктів у селі Кормань. Воно знаходилося досить далеко від берега за затокую водосховища, утворене затопленою долиною невеличкого потічка. Місцевість була безлюдна, хіба що сюдт навідувалися місцеві рибалки. Вийшовши з катамарана на берег і не пройшовши і тридцяти метрів, ми побачили води якусь колоду, схожу на стовбур берези. Я не повірив Володі, коли він сказав, що це бивень мамонта, але виявилася, що це саме так. Оскільки бивень під дією часу почав кришитися, то його уламки показали нам, звідки він потрапив на це місце (було очевидним, що його сюди хтось приніс). Середина бивня була сніжно-біла, а верхній шар мав жовтуватий відтінок.

Пройшовши далі вздовж берега метрів сто, ми побачили скупчення тих уламків і білої крихти. В цьому місці над Дністром піднімалася круча висотою до 12-15-ти метрів. Було видно, що вона підмивається водою і час від часу осипається. Нам стало ясно, що саме тут бивень поступово зсунувся на вузьку піщану косу і тут його (а може і ще щось) знайшли рибалки, які перенесли його туди, де ми його знайшли. Звичайно, ми не мали із собою лопати, тому стали шукати щось таке, що би допомогло нам розкопати схил в надії знайти інші рештки мамонта. Знайшовши невдовзі на березі довгу і міцну рейку з загостреним кінцем, ми спробували нею довбати супісок на висоті десь п’яти метрів над водою. Не пройшло і п’ятнадцяти хвилин, як ми наштовхнулися на щось тверде. Після цього ми стали штрикати обережніше, щоб нічого часом не пошкодити. Після тривалої роботи ми зачистили схил до такої міри, що можна було сфотографувати оголені кістки, розмір яких свідчив, що належать вони дуже крупній тварині.

Не сумніваючись, що ця тварина була мамонтом, ми вирішили приховати нашу знахідку і повідомити про неї у природознавчому музеї Львова. Було зрозуміло, що нашим знаряддям праці ми не зможемо надійно прикрити кістки і дощ може змити пісок. Але ми не сумнівалися, що через кілька днів ми повернемося сюди з працівниками музею, щоб забрати кістки. Однак не судилося. В музеї, звичайно, зацікавилися нашою знахідкою, але час був несприятливий. В музеї не знайшлося грошей, щоб відрядити машину аж у Чернівецьку область. Пройшов рік і експедиція знову прибула до Старої Ушиці. На другий день по при бутті я зібрав групу і людей, і ми, озброївшись лопатами, відправилися на місце минулорічної знахідки. Однак нас чекало розчарування – енергійні розкопки не мали успіху, бо на відомому мені місці ми не знайшли нічого. Я не міг змиритися з такою прикрою невдачею і велів хлопцям копати землю довкола.

Коли я вже втратив надію аби щось знайти, хтось знову наштовхнувся у супіску на якусь кістку. Ми обережно викопали її і вона виявилася лопатковою кісткою мамонта. Очевидно хтось відкопав решту кісток і забрав їх геть, але ясно, що це не були професійні науковці або хоч місцеві краєзнавці, бо не провели ретельних розкопок. Добре було б, якщо би вони потрапили хоч до якогось місцевого краєзнавчого музею, але довідатися точніше про це ми не змогли. Пізніше я розповідав про нашу знахідку археологам. Зокрема довго розмовляв з О.П. Чернишов, який в 70-х роках минулого сторіччя обстежував стоянку давньої людини Кормань-IV. Він живо цікавився нашою знахідкою і детально розпитував про її місце. Як виявилося, воно знаходилося вище того рівня, на якому проводилися археологічні дослідження, бо головна увага була націлена на ту місцевість, яка мала бути затопленою майбутнім водосховищем. Черниш подарував мені книгу «Многослойная палеолитическая стоянка Кормань-IV», в якій я знайшов статтю О.К. Татаринова «О фауне позвоночных стоянки Кормань-IV». В статті є багато чого цікавого і зокрема зазначено, що на Середньому Дністрі було знайдено кісток 14-ти особин мамонта. Наша знахідка мала би бути п’ятнадцятою.

Здається, це був той самий 1992-й рік. Ми стояли в Мошанці і чекали поповнення - з дня на день мав приїхати Вадим Степанович Артюх, археолог експедиції. Перед його приїздом ми кілька днів збирали на березі розмиту водою кераміку трипільських часів. Можливо, тут була майстерня давнього гончара, бо кераміки було дуже багато, але це були досить дрібні решткки різного начиння. Часом потраплялися також уламки кремінних ножів обо відщепи від нуклеусів. Коли ми вже визбирали усе гідне уваги, я взяв лопату і вірішив копнути на березі в надії знайти якусь менш пошкоджену посудину. Глинистий грунт був дуже вологим, бо вода відійшла зовсім недавно. При першій же спробі лопата зразу наткнулася на щось тверде. Я обережно розчисти землю і побачив щось кругле, подібне на горщик. Зрадівши знахідці, я продовжив розкопувати землю ножем і невдовзі зрозумів, що це не горщик, а людський череп. Не маючи дозволу на ведення розкопок, я закидав це місце землею, щоб продовжити роботу тоді, коли приїде професійний археолог. Артюх приїхав на другий день і під його керівництвом ми розкопали цілий людський кістяк. Зробивши необхідні фотографії, ми забрали череп і кілька кісток для подальшого дослідження, а поховання знову засипали землею. Однак я не сумніваюся, що воно було пізніше розмите водою. Ми майже кожен рік зупинялися в Мошанці і продовжували наші пошуки, але нічого цікавого більше не знйшли. У 2004 році по закінченні експедиції Артюх організував в Мошанеці науково-практичну конференцію "Дослідження історчних і природних памяток долини Дністра". На конференції з доповідями виступили проф. Іон Срулевич Винокур (Кам'янець-Подільський), кандидат історчних наук Вадим Артюх, капітан експедиції Валентин Стецюк, незалежний дослідник Володимир Бакус (усі - Львів) та інші.